Ивасыку тэлэсыку что это значит
Сказка про Ивасика-Телесика. Что означает слово «телесик»?
Телесик, от старорусского телепень, т.е. неповоротливый, он же из чурки появился.
Меня тоже с детства этот вопрос интересовал.
Может быть отдельной, тогда является воинской частью.
Имя обозначает. Есть книга такая. Спартак называется. Эта книга описывает востание рабов под руководством этого гладиатора. Был рабовладельческий строй в римской империи. И проводились бои гладиаторов(рабы сражались на стадионах насмерть, на потеху богатой публике). Одним из сильнейших гладиаторов был раб по имени СПАРТАК. Он устроил бунт, бежал, собрал войско и воевал с правительственной армией. Его армия разрасталась, в неё вливались новые освобождённые рабы, она с успехом воевала с правительством и его армией. Потом он разгромлен был как помнится. (читал в юные годы, очень давно, зачитывался). Автор книги итальянец Рафаэлло Джованьолли. Теперь этим именем называют тогда, когда хотят чтобы его обладатель был так же силёнен, справедлив, благороден как и сам гладиатор Спартак.
Ивасик телесик — украинская народная сказка
Сказка про мальчика Ивасика, которого украла ведьма и хотела съесть. Но находчивость Ивасика помогла ему остаться целым и вернуться домой к родителям.
Ивасик телесик читать
Жили себе муж с женой, и был у них сыночек единственный Ивасик. Как подрос немножко Ивасик, стал просить отца:
— Сделайте мне, батько, лодочку да веслышко, буду я ловить рыбку и вас на старости лет кормить.
— Куда тебе, сынок, мал ты еще,- говорит отец.
А он свое: сделайте, да сделайте. Вот смастерил ему отец лодочку и веслышко, и стал Ивасик рыбачить. Поплывет далеко-дальнешенько речкой, а мать тем временем ему есть наварит, в два горшочка нальет, возьмет еще и рубашечку белую для Ивасика, пойдет к берегу, станет и кличет:
Ивасику, Ивасику,
Приплынь — приплынь
Ко бережку:
Дам я тебе и есть, и пить,
И хорошо походить.
А Ивасик услышит:
— Да ведь это моей матушки голосок. Плыви, плыви, лодочка, к бережку.
Приплывет, пообедает, рубашечку белую возьмет, поблагодарит, отдаст матери наловленную рыбку и снова на речку.
Углядела Ивасика ведьма да и говорит себе:
— А неплохо было б Ивасикового мясца отведать. Ну-ка заманю я его.
Стала она обеденной порой на бережке, зовет:
Ивасику, Ивасику,
Приплынь-приплынь
Ко бережку:
Дам я тебе и есть, и пить,
И хорошо походить.
Послушал-послушал Ивасик:
— Нет, не моей матушки это голосок: у моей матушки голосок, как из шелка, а это такой, как у волка. Плыви, плыви, лодочка, подальше!
Смекнула ведьма, что так не заманит, побежала к кузнецу:
— Кузнец, скуй ты мне такой голосок, как у Ивасиковой матери.
Кузнец сковал ей тоненький голосок, пошла она на речку и уже новым голоском кличет Ивасика:
Ивасику, Ивасику,
Приплынь-приплынь
Ко бережку:
Дам тебе и есть, и пить,
И хорошо походить.
— Вот это моей матушки голосок. Плыви, плыви, лодочка, к бережку.
Только Ивасик на бережок, а ведьма его — цап! — да и потащила в свою хату. Принесла да и говорит дочке:
— Вот тебе, Аленка, мальчонка, зажарь мне его на обед.
— Хорошо, мама,- отвечает Аленка.- Я уже печь истопила.
— Тогда я за солью пойду,- говорит ведьма,- пока вернусь, чтобы жаркое было готово.
Пошла ведьма за солью, а Аленка взяла лопату и говорит Ивасику:
— Садись, хлопец, на лопату.
— Да я не умею!
— Садись же, садись!
А Ивасик то руку положит, то голову, а все не садится, будто не умеет, а потом Аленке:
— Ты покажи мне, как сесть, я и сяду.
— Да вот же как, гляди!
Уселась Аленка на лопату, а Ивасик ее — хлоп! — в печь, заслонкой закрыл, там она и изжарилась.
Выбежал Ивасик из хаты, вдруг слышит — ведьма идет.
Он стремглав на явор влез, спрятался и сидит.
Вошла ведьма в хату, видит — нет Аленки.
— Ну, проклятая девка! Только я из хаты, а она уже и умчалась. Вот я задам тебе! Что ж, сама пообедаю. Вытянула из печи жаркое, наелась, пошла улеглась под явором и ну качаться:
— Покатаюсь, поваляюсь, Ивасикового мясца наевшись.
А Ивасик не вытерпел да с явора ей:
— Покатайся, поваляйся, Аленкиного мясца наевшись!
— А, как ты тут, такой-сякой разбойник! Погоди же, все равно съем я тебя!
И принялась ведьма явор грызть; грызет и зубами щелкает. Видит Ивасик, плохи дела, а тут глядь — гуси летят. Он им:
Гуси, гуси, лебедушки!
Возьмите меня на крылышки,
Понесите меня к батюшке,
А у батюшки и есть, и пить,
И хорошо походить.
А они говорят:
— Нам некогда, пусть тебя задние возьмут.
И полетели. А ведьма все грызет, аж трясется явор.
Подлетели задние гуси, Ивасик к ним:
Гуси, гуси, лебедушки!
Возьмете меня на крылышки,
Понесите меня к батюшке,
А у батюшки и есть, и пить,
И хорошо походить.
— Пусть тебя последняя возьмет! — сказали да и полетели.
А ведьма уже так явор подгрызла, что он наклонился, вот-вот упадет.
А тут летит гусочка; одно крылышко у нее перебито, от стаи она отбилась да так сама позади и летит. Ивасик заплакал и к ней:
Ой гусочка-лебедушка,
Возьми меня на крылышко
Да понеси к батюшке,
А у батюшки и есть, и пить,
И хорошо походить.
Пожалела гусочка Ивасика:
— Ладно уж, садись, может, как-нибудь и долетим.
Сел на нее Ивасик, и полетели.
Ведьма как увидела, что Ивасик удрал-таки, рассвирепела да так надулась, что и лопнула.
А Ивасик с гусочкой полетели-полетели да под батюшкиным оконцем и сели. Стал Ивасик под окошком и слушает, что там старики говорят. А там мать пирожки из печи по два вынимает, кладет их на окошко да приговаривает:
— Это тебе, дедушка, а это мне. Ивасик из-за окна и отзывается:
— А Ивасику и нету!
— Ой, старик,- говорит мать,- что-то мне будто голос Ивасика слышится!
— Да где там, старуха, нашего Ивасика уже и на свете нет.
Утерла старая слезы и опять к пирожочкам:
— Это тебе, дедушка, а это мне. Ну а Ивасик снова:
— А Ивасику и нету.
— Да нет, старик,- говорит мать,- я хорошо слышу, это он.
Вышли старики за порог, глядь: Ивасик стоит под окошком. Поздоровались, обнялись на радостях и рады-радехоньки! Мать Ивасику и головку помыла, и рубашечку белую дала, и накормила, а гусочке самого лучшего зерна насыпала.
Так и стали они вместе жить. И до сих пор живут. Да хлеб жуют.
Ивасик Телесик (украинская сказка)
Жили себе дед да баба, детей у них не было. Горюет дед, горюет баба:
– Кто же за нами на старости лет присмотрит, коль детей у нас нету?
Вот баба и просит деда:
– Поезжай да поезжай, дед, в лес, сруби мне деревцо, сделаем колыбельку, положу я чурочку в колыбельку и буду ее колыхать, будет мне хоть забавушка!
Дед и поехал, срубил деревцо, сделал колыбельку. Положила баба чурочку в колыбельку, качает и песню поет:
Люли-люли, мой Телесику
Наварила я кулешику,
И с ножками и ручками…
Хватит тебя накормить.
Колышет да поет, колышет и поет. Вечером спать улеглись. Утром встают, глядь – а из той чурочки сделался сыночек. Они так обрадовались, что боже ты мой! И назвали того сыночка Те-лесиком.
Растет сынок, подрастает и такой стал красивый, что ни вздумать, ни взгадать, только в сказке рассказать.
Вот подрос он и говорит:
– Сделай мне, тату, золотой челнок, а вёслышко серебряное, буду я рыбку ловить да вас кормить!
Вот и сделал дед золотой челночек и серебряное вёслышко, спустили на речку, он и поплыл. Вот плавает он по речке, рыбку ловит, деда, бабу кормит; что наловит – отдаст и опять поплывет. Так и живет на реке. А мать ему есть приносит. Вот она раз и говорит:
– Гляди, сынок, не ошибись, как стану я тебя кликать, плыви к бережку, а если кто чужой, то плыви дальше!
Вот мать сварила ему завтрак, принесла на берег и кличет:
Телесик мой, Телесику!
Наварила я кулешику,
И с ручками и ножками
Хватит тебя накормить.
– Это моя матушка мне завтрак принесла!
Плывет. Пристал к бережку, наелся, напился, оттолкнул золотой челнок серебряным веслышком и поплыл дальше рыбку ловить.
А змея и подслушала, как мать Телесика кликала, подошла к берегу и давай кричать толстым голосом:
Телесик мой, Телесику!
Наварила я кулешику,
И с ручками и ножами
Хватит тебя накормить.
– Нет, это не моей матушки голос. Плыви, плыви, челнок, дальше, дальше! Плыви, плыви, челнок, дальше!
Челнок и поплыл. А змея стояла-стояла и пошла от берега прочь.
Вот мать Телесика наварила ему обед, принесла к бережку и кличет:
Телесик мой, Телесику!
Наварила я кулешику,
И с ручками и ножками
Хватит тебя накормить.
– Это моя матушка мне обед принесла!
Приплыл он к бережку, наелся, напился, отдал матери рыбку, которую наловил, оттолкнул челнок и опять поплыл.
Приходит змея к берегу к опять толстым голосом:
Телесик мой, Телесику!
Наварила я кулешику,
И с ручками и ножками
Хватит тебя накормить.
Услыхал он, что это не материн голос, и махнул вёслышком:
Плыви, плыви, челночек, дальше!
Плыви, плыви, челночек, дальше!
И поплыл челночек вперед.
И вот так который раз: как мать принесет и позовет, он и пристанет к берегу, а как змея зовет – он махнет веслышком, челнок и поплывет дальше.
Видит змея, что ничего не поделает, и пошла к кузнецу:
– Кузнец, кузнец! Скуй мне такой тоненький голосок, как у матери Телесика!
Кузнец и сковал. Подошла она к бережку и начала кликать:
Телесик мой, Телесику!
Наварила я кулешику,
И с ручками и ножками
Хватит тебя накормить.
Он и подумал, что это мать:
– Это моя матушка мне есть принесла!
Да и подплыл к бережку. А змея выхватила его из челна и понесла к себе домой.
– Оленка, Оленка, отопри!
Оленка открыла, вошла змея в хату.
– Оленка, Оленка, истопи-ка печь, да так, чтобы камни развалились.
Натопила Оленка так, что камни разваливаются.
– Оленка, Оленка, испеки мне Телесика, пока я в гости схожу.
– Садись, Телесик, на лопату! Я попробую, ты тяжелый или нет.
– А я не знаю, как садиться.
– Да садись! – говорит Оленка.
Он и положил на лопату голову.
– Да нет же, садись совсем!
Он положил одну руку.
– Вот так? – спрашивает.
Положил он другую руку.
– Да нет же, нет! Садись весь!
– А как же? Так, может? – да и положил ногу.
– Да нет же, – говорит Оленка. – Не так!
– Ну так сама покажи, – говорит Телесик, – а то я не знаю как.
Она только села, а он – за лопату, бросил Оленку в печь и заслонкой прикрыл, а сам запер хату, взобрался на явор, да и сидит.
Вот прилетает змея.
– Оленка, Оленка, отвори!
– Оленка, Оленка, отвори!
– Вот чертова Оленка, уже убежала с хлопцами гулять.
Змея сама открыла хату. Открыла змея заслонку, вынула из печи и ест, – думает, что это Телесик. Наелась досыта, вышла на двор и катается по траве.
– Покатаюсь, поваляюсь, Телесикова мясца наевшись!
– Покатайся, поваляйся, Оленкиного мясца наевшись!
Она слушает. И опять:
– Покатаюсь, поваляюсь, Телесикова мясца наевшись!
– Покатайся, поваляйся, Оленкиного мясца наевшись.
Она смотрит и увидела Телесика. Кинулась к явору, начала его грызть. Грызла, грызла, все зубы поломала, а перегрызть никак не может. Кинулась к кузнецу:
– Кузнец, кузнец, скуй мне такие зубы, чтобы явор перегрызть и Телесика съесть!
Кузнец и сковал. Как начала она опять. Вот-вот уже перегрызет. И вдруг летит стадо гусей. Телесик их и просит:
Возьмите меня на крылята,
Понесите меня к батюшке,
А у батюшки поесть, и попить
Да хорошо походить!
– Пускай тебя средние возьмут!
А змея грызет-грызет. Телесик сидит да плачет. Вдруг опять летит стадо гусей. Телесик и просит:
Ворьмите меня на крылята,
Понесите меня к батюшке,
А у батюшки поесть и попить
Да хорошо походить!
– Пускай тебя задние возьмут!
Телесик опять плачет. А явор так и трещит. Змея уже устала, пошла напилась воды и опять грызет. Вдруг летит еще стадо гусей. А Телесик обрадовался и просит:
Возьмите меня на крылята,
Понесите меня к батюшке,
А у батюшки поесть и попить
Да хорошо походить!
– Пускай тебя крайний возьмет! – да и полетели.
Телесик думает: «Пропал я теперь навек», да так горько плачет, весь слезами обливается, а змея вот-вот. явор повалит. Вдруг летит себе один-одинешенек гусенок, отстал, еле летит. Телесик к нему:
Гусёк, гусёк, гусенятко!
Возьми меня на крылятко,
Понеси ты к батюшке,
А у батюшки и поесть и попить,
Телесик сел. Вот принес гусенок Телесика к батюшке и посадил его на завалинке, а сам полетел.
Вот сидит Телесик на завалинке. А баба напекла пирожков, вынимает из печки и говорит:
– Этот пирожок тебе, дед, а этот пирожок мне!
А Телесик со двора:
Вынимает она опять пирожки и:
– Это тебе пирожок, дедуся, а это мне!
– Ты не знаешь, дед, кто это будто кричит: «А мне»?
– Нет, – говорит, – не знаю.
– Да, наверное, дед, мне послышалось.
И опять пирожки из печи вынимает:
– Это вот тебе пирожок, дедуся, а это мне!
А Телесик сидит на завалинке.
Выглянул дед в окошко – а это Телесик! Выбежали они, схватили его, внесли в хату да так радуются. Накормила его мать, напоила, голову ему помыла и чистую рубашечку дала.
Вот и живут, хлеб жуют, постолом добро носят, коромыслом воду возят, и я там была, мед-вино пила, по бороде текло, а в рот не попало.
Народна творчість
Були дід та й баба і мали одного хлопчика. Назвали його Івасиком. Він мав і друге ім’я — Телесик. Івасик на річці рибу ловив. Сидів на березі з вудкою і ловив. І прийшла відьма, і його забрала. І принесла його до свої хати. Вона мала там велику обслугу. І сказала:
— Зараз буде смачний обід.
Залишила відьма одну служницю, щоб вона цего Телесика спекла їм на обід. А сама пішла на лови. Служниця напалила в печі і взяла лопату. І сказала Телесикови, би він на ту лопату сідав. А він поклав на лопату руку. Вона сказала:
Він поклав ногу. Вона сказала:
Поклав голову, а вона знов:
А він тоді її каже:
Вона сіла на лопату, а він її шурнув у піч. Шурнув у піч та й заткав заткальницею. А сам пішов з хати і виліз на дерево.
А всі відьми позбігались на обід, витягнули з печі м’ясо, почали їсти. Їли і казали, що дуже смачне. А він згори, з дерева крикнув, що вони їдять відьму. Вони повискакували надвір і почали гризти дерево, щоби його звідти взяти. Уже догризають вони дерево. І надлетіли гуси, і він зачав їх просити:
Гуси, гуси, гусенята, возьміть мене на крилята. І пролетіли перші гуси — не брали його. Другі летіли — не брали. А послідня гуска летіла і взяла Телесика. І принесла його додому. І посадила його гуска на комінку. А в хаті баба зварила пироги і каже:
— Се тобі, діду, а се мені.
А Телесик кричить з комінка:
Вони, вийшли з хати, побачили Івасика-Телесика і зняли його на землю. І дуже зраділи вони, що повернувся їх синок. І поклали його на столець, і казці конець.
Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.
Олещина, Тлумацького району, Івано-Франківської області 16 липня 1992 року Бойків Михайло Прокопович (1925)
Івасик
Українська народна казка Чернігівщини
Жив-був дід і баба, і був у них синок Івасик-Телесик. От підріс синок і каже:
— Тату, зроби мені золотий човник і срібне весло. Я буду рибку ловити і вас годувати.
Батько зробив золотий човник і срібне веселечко. От Івасик плаває на озері та рибку ловить, а мама йому їсти носить та все гукає:
приплинь, приплинь до бережка,
я тобі їстоньки-питоньки принесла.
Івасик припливе до бережка віддасть мамі рибку, пообідає і знову попливе ловити. Аж раз зла відьма підслухала, як мама звала Івасика і захотіла вона його украсти. Прийшла до річки і гукає:
приплинь, приплинь до бережка,
я тобі їстоньки-питоньки принесла.
А Івасик добре знав мамин голосок та й каже:
— Ти не моя мама! У моєї мами голосочок тоненький, а не такий як у тебе.
Відьма думала, думала і придумала. Пішла до коваля і просить:
— Ковалику, ковалику, підкуй мені голосок, щоб був як в Івасикової мами. Коваль і підкував їй голосок. На другий раз прийшла відьма на бережок та й гукає:
приплинь, приплинь до бережка,
я тобі їстоньки-питоньки принесла.
Івасик подумав, що то мама і приплив. А тут відьма його й забрала. Принесла відьма Івасика додому і каже дочці Оленці:
— Оленко, натопи добре піч та засмаж Івасика на вечерю, а то до нас гості прийдуть.
Оленка натопила пічку і каже Івасикові:
— Івасику, сядь на лопатку.
Оленка сіла на лопатку, а Івасик її й запхав у піч. А сам бігом з хати і заліз на тополю, щоб відьма не знайшла.
Прийшли ввечері гості, відьма вийняла з печі м’ясо, сама наїлася і гостей нагодувала. Потім вийшла надвір, качається і каже:
— Покочуся, повалюся, Івасикого м’ясця наївшись.
А Івасик з тополі кричить:
— Не Івасикого, а Оленчиного!
Відьма розсердилася і давай гризти тополю, щоб Івасик упав. От-от догризе, аж тут летять гуси-лебеді. Івасик і просить:
Візьміть мене на крилята.
Понесіть до матінки й батечка.
Буде вам і пити, й їсти
— Хай тебе загриві беруть.
От летять загриві, а Івасик просить:
Візьміть мене на крилята.
Понесіть до матінки й батечка.
Буде вам і пити, й їсти
— Там ще білі летять, хай вони тебе беруть.
Летять білі, а Івасик гукає:
Візьміть мене на крилята.
Понесіть до матінки й батечка.
Буде вам і пити, й їсти
Гусочки й забрали малого, принесли додому. Став Івасик під вікно і слухає, чи журяться за ним батько з матір’ю. А матінка пиріжків напекла та й каже:
— Це тобі, а це мені, це тобі, а це знов мені.
Батьки почули, вибігли у двір, зраділи, обнімають Івасика, а він і каже:
— І гусочок нагодуйте, це вони мене на крилечках принесли.
Батько дав гускам водички і вівса насипав. Вони наїлися і полетіли, а Івасик з батьками стали жити-поживати і добра наживати.
Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.
16 (4331). Івасик. СУС 327F. Записано 2008 року. Потапенко Галина Яківна (1938). Чернігівська область, Городнянський район, Івашківка
Івасик-Телесик
Українська народна казка Кіровоградщини
Жили собі дід та баба, і був у них хлопчик Івасик-Телесик. Підріс він і каже дідові:
— Зробіть мені човник і срібне веселечко, я буду рибку ловити.
Зробив дід човник і срібне веселечко. Плаває Івасик човником, лове рибку і каже:
— Ловись, рибко, велика та маленька!
Рибка собі й ловиться.
От бабка наварила кулешику, прийшла на берег і гукає:
— Івасику-Телесику, наварила баба кулешику! Приплинь до бережка!
Івасик приплив до бережка, поїв кулешику, віддав бабці рибку і знов співає:
— Ловись, рибко, велика та маленька!
Почула той спів змія, приповзла і співає грубим голосом:
— Івасику-Телесику, наварила баба кулешику! Приплинь до бережка!
— Моя бабка співає тоненьким голоском, а не таким грубим, як ти.
От змія пішла до коваля і каже:
— Накуй мені язичок на тоненький голосок.
Коваль і накував їй язичка. Вона прийшла на берег і співає тоненьким голосом:
— Івасику-Телесику, наварила баба кулешику! Приплинь до бережка!
Івасик приплив, змія схопила його і понесла в ліс до своєї хатки. Каже своїй дочці Оленці-зміючці:
— Розпали піч і спечи мені Івасика, а я піду гостей кликати.
Оленка напалила піч, поставила лопату і каже:
— Сідай на лопату, я тебе суну в піч.
— Я не вмію сідати, покажи, як.
Оленка сіла на лопату, а Івасик сунув її в піч, і закрив затулою.
А змія веде гостей і чує, що пахне смаженим м’ясом. А Івасик тим часом виліз на дуб і каже:
— Пахне Оленчиним м’ясом.
Змія побачила на вершечку дуба Івасика і почала гризти дуб. Тут летять гуси. Івасик проситься:
— Гуси-гусенята, візьміть мене на крилята, завезіть мене до мого тата.
А гуси відповідають:
— Хай тебе другі візьмуть.
А змія все гризе дуба. От летять другі гуси. Івасик і їх просить:
— Гуси-гусенята, візьміть мене на крилята, завезіть мене до мого тата.
А вони відповідають:
— Хай тебе треті візьмуть.
От летить гусеня, а Івасик просить:
— Гусеня, візьми мене на крилята, завези мене до мого тата.
Гусеня взяло його на крила і полетіло. А змія перегризла дуба, він впав і убив її.
А гусеня принесло Івасика і посадило на дах біля комина та й полетіло далі. А баба напекла пирогів, ділиться з дідом і каже:
Вийшли вони надвір, а Івасик сидить на даху. Зняли його, скупали, переодягли в нову сорочку, нагодували пирогами. Та зажили собі щасливо.
Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.
173 (8066). Івасик-Телесик. СУС 327. Записала Тацієнко Дарина 2010 року. Лужанська Віра Павлівна (1930). Кіровоградська область, Голованівський район, Свірневе
Івасик-Телесик
Українська народна казка Чернігівщини
Жили собі тато і мама і мали вони хлопчика. Звали його Івасиком. От він підріс трішки та й каже:
— Тату, купи мені лодочку і золоте веселечко. Я попливу рибку ловити.
От тато поїхав у город, купив на базарі лодочку і золоте веселечко. Привіз додому та й пішов Івасик на річку рибу ловити. А мама каже:
— Я принесу обідать. Коли погукаю тебе, ти припливи.
Поплив хлопчик ловити рибку, а мама прийшла і гукає:
Несу тобі кулешику
Всього добра та й нетрохи.
Почув Івасик мамин голосок і приплив до бережка. Оддав рибку, наївся і знову поплив. Почула це Змія. От вона прийшла до бережка та й гукає грубим голосом:
Несу тобі кулешику
Всього добра та й нетрохи.
— Е, це не мамин голосок. Не припливу до бережка.
Змія бігом побігла до коваля:
— Ковалику, голубчику! Скуй мені такий голосок, як в Івасикової мами.
Він і скував їй голосок. Прибігла вона бережка та й знову гукає:
Несу тобі кулешику
Всього добра та й нетрохи.
— Це мамин голосок. Лодочку повертаю, до бережка гребу, зараз я припливу.
Приплив до бережка, а змія його хап і понесла додому. А вдома була дочка Оленка. Змія й каже їй:
— Оленко, ти затопи пічку і засмаж Івасика. А я піду, гостей погукаю.
Оленка затопила пічку, внесла лопатку та й каже Івасикові:
— Сідай на лопатку, я поцотікаю тебе.
Він положив руку та й питає:
— А може так?- та й положив ногу.
Вона сіла на лопатку, а Івасик її цоки-цоки та в піч. Піч закрив заслінкою, а сам заліз на високе дерево і сидить.
Приходить змія, приводить гостей, вийняла з печі Оленку і з’їла її з гостями, а кісточки під дерево викинула. І каже:
— Покочуся, повалюся по Івасикових кісточках.
А Івасик сидить на дереві та й каже:
— Покочуся, повалюся по Оленчиних кісточках.
Дивиться змія, а хлопець на дереві сидить. Вона давай гризти те дерево з своїми гостями. Гризли, гризли та й поламали зуби. Побігли знов до коваля, а він скував їм зуби. Вони прибігли догризати дерево, а воно вже почало хитатися. Аж летять двоє гусочок. Він і просить:
Візьміть мене на криляточка.
Понесіть мене до тата й мами.
Буде вам і їсти, й пити,
Всього добра та й нетрохи.
— Та ми спішимо. А за нами летить одне гусяточко. Ти його попроси.
Долітає те гусяточко, Івасик й просить:
Візьми мене на криляточка.
Понеси мене до тата й мами.
Буде тобі і їсти, й пити,
Всього добра та й нетрохи.
Гусяточко взяло його на криляточко і полетіли. Тільки він злетів з дерева, як воно впало на змію і вбило її. А гусяточко принесло додому Івасика. А його тато й мама ділять в хаті насіннячко.
А Івасик з-під вікна:
— Ой, десь Івасика голос чути!
Вийшли надвір, а там Івасик. Вони зраділи, забрали його в хату. А гусяточко ходить по двору. Івасик і каже:
— Оце гусяточко мене врятувало. Дай те йому пшенички та водички.
І стало воно жити в них. А Івасик знову став на рибку ловити і вже не боявся змії.
Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.
165 (3994). Івасик Телесик. СУС 327. Записав Микола Зінчук 27 жовтня 2007 року. Ващенок Марія Іванівна (1940). Чернігівська область, Носівський район, Плоске
Івасик-Телесик
Українська народна казка Чернігівщини
Жили-були дід та баба. Дітей у них не було. Журяться вони, журяться, хто ж їхньої смерті догляне. От баба й просить діда:
— Поїдь, діду, у ліс та й вирубай мені деревинку, та зробимо колиску. Буду я хоч деревинку колихать.
Поїхав дід, вирубав деревинку, зробив колиску. Положила баба ту деревинку в колиску і стала колискову співать. Полягали вони спати, а вранці бачать, аж з тієї деревинки та став синок маленький. І назвали того синочка Телесиком.
Росте той синок на втіху бабі й діду. От підріс і каже:
— Зробіть мені, тату, золотий човник, буду я рибу ловити та вас годувати.
Зробив дід золотий човник, поплив Телесик ловити рибку. Ловить рибку, ловить та діда й бабу годує. А баба йому їсти носить. Та й приказує:
— Дивись, синочку, як я гукатиму, то пливи до берега, а як хто чужий, то пливи далі.
От наварила мати йому їсти, прийшла до берега, та й гукає:
Приплинь, приплинь до бережка!
Я тобі їстоньки й питоньки принесла.
Телесик почув та й пливе до бережка. Наївся, напився і поплив далі рибку ловити. А змія підслухала, як мати гукала Телесика, прийшла до берега і стала гукати товстим голосом:
Приплинь, приплинь до бережка!
Я тобі їстоньки й питоньки принесла.
Почув Телесик, що то не материн голосок та й поплив далі. А змія стояла-стояла та й пішла.
От мати Телесикова наварила йому обід, понесла до бережка та й кличе:
Приплинь, приплинь до бережка!
Я тобі їстоньки й питоньки принесла.
Почув Телесик материн голосок, приплив до бережка, наївся, напився, оддав рибку, яку наловив, і поплив далі.
А змія приходить до берега і гукає Телесика товстим голосом:
Приплинь, приплинь до бережка!
Я тобі їстоньки й питоньки принесла.
А він почув, що то не материн голос, та й поплив далі. Бачить змія, що нічого не зробить, та й пішла до коваля просити, щоб той скував їй такий тоненький голосок, як у Телесикової матері. Коваль і скував. Пішла змія до бережка і стала гукати:
Приплинь, приплинь до бережка!
Я тобі їстоньки й питоньки принесла.
А Телесик думав, що то мати, та й приплив до бережка. Тоді змія вхопила його з човна і понесла до своєї хати. Приносить до хати да й каже:
— Оленко, Оленко, одчини!
Оленка й одчинила. Змія приказала Оленці натопити піч і спекти Телесика. А сама полетіла гостей гукати. Оленка натопила піч, що аж каміння розпадалося, а тоді й каже:
— Сідай, Телесику, на лопату!
— Я не вмію сідати. Покажи як.
Вона й почала показувати. А як тільки сіла, Телесик за лопату та й кинув її в піч. Замкнув хату, заліз на явора да й сидить.
Прилітає змія з гостями.
— Оленко, Оленко, одчини!
Ніхто не обзивається. Тоді сама змія одчинила хату. Позаходили гості, посідали за стіл да й їдять. Думали, що то Телесик. Поїли, повиходили надвір та й почали качатися по траві.
— Покочуся, повалюся, Телесикового м’ясця поївши!
А Телесик почув да й собі:
— Поваліться, покотіться, Оленчиного м’ясця поївши.
І так декілька разів. Відьма давай його шукати, кинулась до явора да й почала його гризти з гостями. Гризли-гризли, ніяк не перегризуть.
Пішли до коваля. Коваль скував такі зуби, щоб того явора перегризти. Почали гризти. Ось-ось перегризуть.
Коли летить табун гусей. Телесик їх і просить:
Гуси, гуси, гусенята!
Візьміть мене на крилята.
Понесіть до батенька,
А в батенька їсти й пити,
Ще й хороше походити!
— Нехай тебе середні візьмуть!
А змії все гризуть. Летить знов табун гусей. Телесик просить:
Гуси, гуси, гусенята!
Візьміть мене на крилята.
— Нехай тебе заднє візьме!
Да й полетіли. Сидить Телесик на яворі. Коли це летить одно гусеня. Телесик до нього:
Гуско, гуско, гусенятко!
Візьми мене на крилятко.
Гусеня принесло Телесика додому та й посадило на причілку знадвору. А баба саме пиріжків напекла, витягає з печі да й каже:
— Це тобі, діду, пиріжок, а це мені!
А Телесик знадвору:
— Це тобі, діду, пиріжок, а це мені!
Вони почули Телесиків голосок да глядь у вікно, а там Телесик. Побігли дід з бабою, вхопили його да занесли в хату.
А гусятко ходить по двору. Мати побачила його й каже:
— Піду, піймаю да заріжу.
— Ні, мамо, не ріжте, а нагодуйте його! Коли б не воно, то і мене б у вас не було.
Ось вони нагодували його і напоїли, гусенятко взяло й полетіло. Така вам казка, а мені бубликів в’язка.
Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.
193 (4375). Івасик Телесик. СУС 327. Записано 8 січня 2008 року. Ярмак Єфросинія Савківна (1924). Чернігівська область, Ніжинський район, Черняхівка
Івасик-Телесик
Українська народна казка Чернігівщини
Жили собі дід і баба. Багато років прожили і не було у них дітей. Одного дня посідали вони коло хати на призьбі, та й зажурилися.
— Коли помрем, то й похоронити нема кому, — каже баба діду. — Зроби мені діду колисочку, я покладу туди паличку і буду колисати, тугу розганяти.
Зробив дід колисочку, поклала баба паличку і стала колисати та колискову пісеньку приспівувати:
Коте, коте, коте наш.
Чи ти знаєш „Отче наш”?
А я знаю та й не весь.
І раптом баба побачила, що заворушилася паличка і перетворилася у справжнього хлопчика. Дуже зраділа старенька і стала гукати діда. Побачивши хлопчика, дід теж дуже зрадів. Назвали вони свого синочка Івасиком-Телесиком.
Ріс Івасик- Телесик, підростав. Дід і баба не могли налюбуватися своїм синочком. А коли підріс Івасик-Телесик, то каже:
— Тату, зроби мені човника і золоте весельце, я буду ловити рибу і вас годувати.
Послухав дід Івасика, зробив йому човника і золоте весельце, і поплив Телесик ловити рибу.
А матуся по обіді взяла вузлик з їжею, чисту сорочечку і пішла до річки. Стала на бережку і давай гукати Івасика:
Я тобі дам їсти-пити
Почув Івасик матусин голосок і каже:
— Пливи, пливи, човнику, до бережка.
Повернув свого човника і поплив до берега. Погодувала мати Телесика, переодягла йому чисту сорочечку, забрала рибку, а Івасик поплив знову ловити рибку.
Змія, яка сиділа за кущем, чула, як бабуся гукала Телесика, і давай собі гукати грубим голосом:
Пливи, пливи до бережка.
Я тобі дам їсти-пити
Хлопчик чує, хтось гукає його грубим голосом і відповідає:
— Чую, чую. Тільки у моєї матусі тонесенький голосок. Пливи, пливи, човнику, далі.
І поплив далі ловити рибку. Розсердилася змія, що не пощастило їй. Полетіла до коваля і каже:
— Ковалю, ковалю, викуй мені такий тонесенький голосок, як у Івасикової матусі.
Коваль викував змії тонесенький голосок і вона знову полетіла до річки. Стала на бережку і знову почала кликать Івасика-Телесика, тільки уже тонесеньким голоском, таким, як у матусі:
Пливи, пливи до бережка.
Я дам тобі їсти — пити
Почув Івасик, що немов матусин голосок, і каже:
— Пливи, пливи, човнику, до бережка.
Тільки приплив човник до бережка, як із-за куша налетіла змія на хлопця, схопила його і понесла до своїх хоромів. Прилетівши додому, змія стала звати зміючку Оленку:
— Зміючко Оленко, відчини! Зміючко Оленко, відчини!
Оленка відчинила. Змія занесла Івасика до хати і загадала зміючці топить піч і зробить із хлопчика печеню. Сама змія полетіла звать гостей до себе на печеню.
Зміючка Оленка затопила піч, а тоді наказала Телесику сісти на лопату, щоб засунути його в піч. А Івасик дуже не хотів попасти у піч і весь час питає зміючку, як його сідати. А сам покладе на лопату, то ногу, то руку, то голову і весь час запитував у Оленки:
А вона йому відповідала, що не так. Тоді Івасик і каже Оленці:
— Оленко, я не вмію сісти, а ну покажи ти.
Тільки зміючка сіла на лопату, щоб показати Телесику, як сісти, а хлопець тільки шух лопату з Оленкою у піч і заслонив заслінку. Сам Івасик вийшов у двір. Біля зміїної хати ріс здоровенний дуб. Хлопець заліз на самий вершок дерева і ждав, коли прилетить змія зі своїми гостями. Раптом чує, шумить, гуде. Змія летить із гостями.
Біля дверей змія стала гукати зміючку:
— Зміючко Оленко, відчини! Зміючко Оленко, відчини!
— От капосне дівча, — говорить змія, — побігло десь гуляти.
Завела змія гостей до хати, витягла з печі печеню і пригощати стала. Коли всі понаїдалися, то вийшли на подвір’я і стали качатися по траві, приказуючи:
— Покочуся, повалюся, Івасикового м’ясця наївшись! Покочуся, повалюся, Івасикового м’ясця наївшись!
А хлопчик із дуба говорить:
— Покотіться, поваліться, Оленчиного м’ясця наївшись!
Змія почула такі слова, підняла голову і побачила на вершку дуба Івасика-Телесика. Дуже розсердилася і почала гризти стовбур. Дерево захиталося, ось-ось упаде разом з хлопчиком. Та над Телесиком пролітає табун диких гусей. Івасик і став їх кликати:
Візьміть мене на крилята,
Та й понесіть до батечка.
Він вам дасть їсти — пити
Та гуси не захотіли забрать хлопця, А закричали йому:
— Он летить іще один табун гусей, нехай вони тебе і заберуть!
А змія все гризла і гризла дуб, а він все дужче і дужче став хитатися і ось-ось упаде. Телесик став кликати другий табун гусей:
Гуси, гуси, гусенята,
Візьміть мене на крилята,
Та понесіть мене до батечка.
Він вам дасть їсти- пити
Але й ці гуси не захотіли взять із собою хлопця. А крикнули йому:
— Там летить одне гусеня, нехай воно тебе й забере!
Бачить Івасик- Телесик, що летить одне-однісіньке гусеня. Став Івасик кликати його:
Гусю, гусю, гусенятко,
Візьми мене на крилятко,
Та понеси до батенька.
Він дасть тобі їсти-пити
Гусенятко почуло слова Телесика, підлетіло до дерева і, тільки хлопчик устиг сісти на гусенятко, як дуб упав. Змія дуже розгнівалася на Телесика, надулась і лопнула із зла. А гусенятко із Івасиком-Телесиком полетіло до його батька. Сіло на подвір’ї і скубе травичку. А Телесик стоїть під віконцем і слухає, що балакають його рідні. Матуся напекла пиріжків і каже:
— Це тобі, дідусю, а це мені.
А Івасик під віконцем каже:
— Це тобі, дідусю, а це мені.
А хлопчик під віконцем знову:
Матуся тоді до чоловіка каже:
— Ти чуєш, Телесик десь обзивається.
Вийшли вони на ґанок і побачили, що у дворі гусенятко пасеться, а під віконцем стоїть їх синок Івасик-Телесик, живий-здоровий.
Ось уся казка, а мені бубликів в’язка, і глек молока, і булка м’яка. І я там був, мед-пиво пив. По бороді текло, а в роті не було.
Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.
249 (4522). Івасик-Телесик. СУС 327С. Записано 2008 року. Костриця Любов Павлівна (1920). Чернігівська область, Прилуцький район, Ряшківка